Треба тільки мати про що сказати, а форма викладу в такому випадку обов"язково знайдеться.

Ростислав Котерлін, художник

1. Самвидав - це передусім явище політичного характеру в радянські часи. Це була трибуна правдолюбів, що намагалися боротися з комуністичним інформаційним пресом. Перші номери літературного часопису "ЧЕТВЕР", які робив Іздрик були самвидавівські, на початку 90-тих років вони потрапляли мені до рук.

2. Про самвидав, присвячений візуальному мистецтву можу сказати лише в контексті, редагованого мною часопису "Кінець кінцем". П"яте число "Кінця" (2008 р.) було самвидавівське, щоправда ми порушили стилістику типового самвид., тобто використовували не друкарську машинку, а комп"ютер. Сучасна техніка - комп"ютери, ксерокси, різографи і т. п. дозволяють експериментувати з самвид. формою. Ми зробили 130 примірників "Кінця" на дешевому папері, кожен примірник був пронумерований штампом, і розповсюджувався часопис без помпи і ПіаРу - з рук в руки. Тема номера була: "Кинь це"!

3. Роль самвидаву в теперішні часи нових технологій? Уявляю картину, як група художників-правдолюбів за допомогою нових технічних пристроїв нашіптує критичні тексти про мистецтво через модернізовані моб. телефони безпосередньо на вушка слухачів; водночас ті ж самі художники навіюють методом чергового НЛП слухачо-глядачам кольорові образи їхнього дитинства, соціально- протестні образи, що критикують політичну і соціальну монотонність та несправедливість і візуальні образи правди-матки, гіперболізрвані експресивним колоритом. При тому усьому, на сьогодні ще ніхто не відминив паперової книги, часопису, газети, навіть якщо вони зроблені неофіційно і самостійно. Треба тільки мати про що сказати, а форма викладу в такому випадку обов"язково знайдеться.