Презентація мистецького самвидаву "VALKA"

На фото слова - теги, які характерні савмидаву "VALKA". 

День Твого Життя

В рамках фестивалю «Велика ідея» 4 червня презентований на узвозі спецвипуск до першого номера мистецького самвидаву. Проект, присвячений сторінкам із нашого життя, реалізовувався на протязі декількох тижнів людьми будь-яких професій та вікових категорій. Саме ця акція перетворилася на артбук, об’єкт, який несе ідею та функції картотеки – архіву днів учасників. Кожен візуалізований день поміщений в його індивідуальну теку з ідентифікаційним малюнком. Все це вміщується у незвичайний футляр із дерева. В такому вигляді кожен день є оригінальним і самодостатнім у сприйнятті, в той же час всі в купі вони утворюють символічний щоденник, що розповідає про актуальні мрії, уподобання, думки та спогади наших сучасників. Ще під час створення спецвипуску, зрозуміли, що акція переросла рамки вузького видання на певну тематику, а перетворилася в довгочасний проект, артбук мистецьких днів, який завжди відкритий для нових сторінок.
Пропонуємо всім охочим продовжити наповнення нашого спільного творчого архіву. Долучайтеся до проекту та розповідайте про один день зі свого життя, завантаживши форму із блогу http://valkadruk.blogspot.com/2011/05/blog-post.html та надіславши нам на valkadruk@gmail.com
Усі, хто вже прийняв участь додавайте до своєї теки нові сторінки. При першій же нагоді ділитимемось з вами результатом.

велика ідея. презентація валки

4 червня відбудеться Велика Ідея FEST

4 червня 2011 року на ВЕЛИКА ІДЕЯ FESTі будуть представлені кращі ідеї ресурсу Велика Ідея, а переможці отримають фінансову підтримку. Запрошуємо вас на відкриття фестивалю та презентацію ідей у Гете Інститут в Україні. Спільнота, яка буде присутня на ВЕЛИКА ІДЕЯ FESTі, матиме змогу голосувати за кращі ідеї та впливати на вибір! Велика ідея FEST завершиться подіями Голос Вулиць на Андріївському узвозі, 22Б. 

Презентація ІДЕЙ  розпочнеться о 11.30  Приходьте і підтримайте нас! ))

Велика ідея FEST завершиться подіями Голос Вулиць на Андріївському узвозі, 22Б.
Де о 13.00-14.30 буде презентована арт книга "День твого життя" за вашої участі.
Детальніше програму події можна побачити ТУТ


Дякуємо за допомогу у створенні проекту!
Та сподіваємось на вашу підтримку!

І все це як авторська робота

Василь Перевальський, художник, завкафедри графіки НАОМА

- Чи зустрічались ви з таким явищем як самвидав, за яких умов?

- Був клуб творчої молоді, називався «Сучасник», туди ходила різна інтелігенція в тому числі художники. Він спочатку створювався з участю комсомолу і власне комсомольцями, але переріс в таке формальне організаційне завдання, і оскільки туди почала ходити українська інтелігенція то він став національно забарвленим. Ставилися там такі художні завдання сучасного мистецтва, а також політична зафарбованість. Пов’язано це було з вечорами поезії, вечорами театру, лекції читалися мистецтвознавцями про сучасну українську архітектуру, про архітектуру народну, Самойлович читав, про дослідження свої в галузі композиції читав Писанко Микола (з Геніческа приїздив сюди). Тут в інституті (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) ми організували гурток вивчення українського народного мистецтва, я був ініціатором цього гуртка, і ми знайомилися з технологіями кераміки тощо. Тищенко у нас був керівником, це все було спрямоване на таку от українізацію, це була «Хрущовська відлига» і вона цьому сприяла. Появилися дуже цікаві поезії, поети: Драч, Павличко, Вінграновський, Ліна Костенко і Коротич тоді був таким цікавим поетом, особливо Василь Симоненко, він швидко помер, помер звини звичайно… не за здоров’ям, а просто його знищили. От, і це все сприяло, що почало розвиватися таке явище як самвидав. В самвидаві я читав і Сосюри «Мазепа» яку ніде не видавали, поему «Листи Караванського» в самвидаві, звичайно, що «Інтернаціоналізм чи русифікація» Дзюби були лише в самвидаві, а також поезії Миколи Холодного, він тоді користувався величезною популярністю. Зокрема такі слова як: «сьогодні в церкві коні» або «він був перший, кого повів я за собою», про кегебіста, такі речі стали просто крилатими фразами. До речі, Микола Холодний жив у мене, я його прописав на прохання Алли Горської до себе на квартиру, але потім його гоніння були буквально за ним по п’ятам, його брали у воронки, його кудись там возили, допитували, мені приходила його пошта, він бідолаха… могли б його просто фізично знищити. Він був дуже гостроязикий і дуже талановитий до публіцистики, він став на захист української народної пісні, дуже цікаві статті писав, це була цікава особистість. До нього специфічне ставлення в суспільстві, але ті хто його найдужче критикують, позаймали пости в редакціях тощо і всі були комуністами, а Холодний таку дуже різку позицію, і саме від холодного я також отримував багато самвидаву. Ну крім самвидаву ми цікавились також «Календар червоної калини» вони були видані ще у 18-х роках, але в людей зберігалися, ну звичайно гроші Василя Кричевського побачити або Чупринки поезії прочитати можна було тільки в самвидаві, ну а також те, що писав Чорновіл. Полювання також були за тими, хто займався читанням і розповсюдженням, це було дуже небезпечно, якщо в тебе виявили самвидавівське видання, чи переписане в ручну, чи на машинці, то з’ясовували чия то машинка, бо вони були всі зареєстровані. І той в кого ти взяв, то той вже вважався як розповсюджувачем, якщо ти ще нікому не дав, то відповідаєш тільки за те, що читав. якщо ти дав уже комусь почитати, то ти вже йшов по статті і міг одержати серйозний термін. Тому самвидав, саме слово було небезпечне і тому треба було думати в кого ти береш і думати кому ти даєш. Це було дуже актуально, тому що цю інформацію ніде не можна було отримати. Навіть поезії Франка і то вони переписувалися: «Не пора, не пора, москалеві, ляхові служить! … нам пора для України жить!». Навіть класика, Сосюра ще був живий, а потім його вже не стало, то його поема «Мазепа» вона не друкувалася ніде і була тільки в самвидаві. Хто мав машинку друкарську (в мене також була і зараз вона зберігається, така ще їй років мабуть з двісті, може трохи менше, німецька) то передруковували на папіросному папері , на такому тонесенькому і давали і іншим читати. Я приятелював не тільки з художниками, бо серед художників було мало людей які впритул би цікавилися ось цими питаннями, але от таке українське робітництво воно було тоді таке… серед робітників було багато таких молодих людей які ціми проблемами переймалися. Цьому сприяв звичайно музей Гончара Івана Макаровича і внього також можна було, в нього там була така кімната така невеличка, де можна було почитати навіть щось із самвидаву у певний час. Потім коли йому заборонили взагалі щоб до нього ходили відвідувачі, то тоді звичайно він таких речей у себе не тримав. Але оці всі люди, і робітники, і інтелігенція, то вони всі пройшли через музей Івана Макаровича. Хто був більш готовий, хто був менш готовий, але це також була така своєрідна школа якоїсь культури народно мистецької. Там перевдягалися в костюми, фотографувалися, колядували. Я сам багатьох до Івана Макаровича водив. Всі ці люди, бували там звичайно якісь провокатори, і самвидав виконував місію таку об’єднавчу. Але ходили твори, художні твори, які написані були по-сучасному, я зараз назву декілька авторів, так, що самвидав був і мистецьким, і поетичним, і вірші Симоненка в самвидаві ходили то це явище також одночасне і політичного характеру і мистецького.

- А можна таке питання? Чи стикалися Ви з таким явищем як мистецький самвидав, суто присвячений не мистецтву загалом, а конкретно художній творчості?

- Було таке, колядування (колядки, щедрівки). Збиралися у ватаги хор «Жайворонок» в різні роки і від Івана Макаровича Гончара ходили в художню еліту Касіяна. Касіян цього тоді не дуже сприймав, бо він думав, що то провокація. Навіть він запитав: «А хто вас до мене прислав?». Ходили до Михайла Федоровича Коломійченка (ухо, горло, ніс), він був патріотична людина. З тою ватагою, що я був, ходили до Данченка Олександра Григоровича, він був патріотичний художник – графік, хороша людина була. Потім усі ці ватаги збиралися десь, для того щоб відсвяткувати. Звичайно, мішки у всіх були чимось наповнені. Наприклад, ми в Люби Панченко, художниці, збиралися в Бучі, в її хаті. Хата була велика і там ми співали, щось і говорили і розігрували у лотерею художні твори для допомоги тим, хто уже був репресований або для постраждалих, або для тих, хто дуже утискався владою. Їм було потрібно просто допомогти вижити фізично. Я приносив екслібриси і гравюри для лотереї , хтось приносив роботи з живопису і завжди цього було чималенько, з чого виручались якісь гроші. Роботи були зазвичай патріотичного характеру.

- На Вашу думку, які перспективи мистецького самвидаву сьогодні?

- Зараз, щоб розповсюджувати самвидав з метою, когось агітувати або бути в революційній опозиції до влади, або до чогось настільки, щоб треба було переховуватись, то такий ще самвидав не оправданий, бо поки що бояться сказати прямо в очі. Поки що влада не настільки закриває рот громадянам України, щоб була необхідність в розповсюдженні отакого типу самвидаву, яким він був в 60-х рр.. Але ж художника цікавить можливість таких речей, які ніхто в нього не замовляє, ніхто від нього не чекає, але потенційно для такої продукції є покупці, є люди, які чекають, які мають гроші, щоб придбати, бо ця продукція коштує ж дорого. Адже художникові потрібно зробити оригінальне вирішення якоїсь теми, реалізувати її в матеріалі, щоб самому надрукувати у вигляді друкарських дощок, де кожен аркуш всієї серії чи аркушів самвидавівської книги буде мистецьким твором. І все це як авторська робота. В такому вигляді мені здається, що зараз є попит на такі книжки у світі і в нас, в Україні, цей попит повинен також бути, бо в нас вже є великий прошарок багатих людей. Може вони ще не настільки мистецьки зацікавлені, але в них є діти, які ось-ось уже будуть іншими людьми, ніж ті, хто накопичують цей «дикий» капітал. Вони вже будуть хотіти показати, що вони є люди культурні, мати у себе якісь унікальні речі. А саме до таких речей і належить художній самвидав. Але скоріше вже авторська друкована книжка, яка розвинена і популярна як явище в світі. І є люди, які це шукають і готові придбати. Мені здається, що українські художники-графіки до цього цілком готові, тому що вони знають прекрасно всі графічні техніки, вони можуть в цих техніках виконати не тільки зображення, а й шрифтову, текстову частину. Це можуть бути унікальні речі поетичного, пісенного характеру і навіть невеликі прозові твори.

Валка №1

Треба тільки мати про що сказати, а форма викладу в такому випадку обов"язково знайдеться.

Ростислав Котерлін, художник

1. Самвидав - це передусім явище політичного характеру в радянські часи. Це була трибуна правдолюбів, що намагалися боротися з комуністичним інформаційним пресом. Перші номери літературного часопису "ЧЕТВЕР", які робив Іздрик були самвидавівські, на початку 90-тих років вони потрапляли мені до рук.

2. Про самвидав, присвячений візуальному мистецтву можу сказати лише в контексті, редагованого мною часопису "Кінець кінцем". П"яте число "Кінця" (2008 р.) було самвидавівське, щоправда ми порушили стилістику типового самвид., тобто використовували не друкарську машинку, а комп"ютер. Сучасна техніка - комп"ютери, ксерокси, різографи і т. п. дозволяють експериментувати з самвид. формою. Ми зробили 130 примірників "Кінця" на дешевому папері, кожен примірник був пронумерований штампом, і розповсюджувався часопис без помпи і ПіаРу - з рук в руки. Тема номера була: "Кинь це"!

3. Роль самвидаву в теперішні часи нових технологій? Уявляю картину, як група художників-правдолюбів за допомогою нових технічних пристроїв нашіптує критичні тексти про мистецтво через модернізовані моб. телефони безпосередньо на вушка слухачів; водночас ті ж самі художники навіюють методом чергового НЛП слухачо-глядачам кольорові образи їхнього дитинства, соціально- протестні образи, що критикують політичну і соціальну монотонність та несправедливість і візуальні образи правди-матки, гіперболізрвані експресивним колоритом. При тому усьому, на сьогодні ще ніхто не відминив паперової книги, часопису, газети, навіть якщо вони зроблені неофіційно і самостійно. Треба тільки мати про що сказати, а форма викладу в такому випадку обов"язково знайдеться.